Panasjuk Inna Petrivna1 вересня – особливе свято у всьому світі. Звичайно, в кожній країні є свої традиції і специфіка навчання, яка відрізняється від інших і об’єднує дітей в одну велику націю. Чим більше Україна проводить реформи, тим більше наближається до Європи. Це стосується і освіти.
У кожної країни є своя специфіка виховання і навчання, яка створюється протягом сотні років і зазнає реформування. Загалом, система освіти і методика викладання в пострадянських країнах істотно відрізняються від європейських. Україна, яка прагне наблизитися до ЄС, все частіше впроваджує зарубіжний досвід. Що ж спільного і відмінного в європейському та вітчизняній освіті?
Матеріально-технічна база
Європейці велику увагу приділяють комфорту учнів. Чиновники щороку вкладають тисячі євро для того, щоб удосконалити обладнання, модернізувати класи, оснастити їх настільки, щоб кожен зміг безперешкодно отримувати знання і з задоволенням проводити час в школі. За словами французьких викладачів, це безпосередньо впливає на успішність учнів.
Першим правилом чиновників в Фінляндії є рівномірний фінансування всіх шкіл, незалежно від населеного пункту. Таким чином, діти в селах і мегаполісах отримують якісну освіту і не мають в подальшому будь-яких нарікань. Також всі підручники і канцелярські предмети є безкоштовними.
В Україні ж більшість речей повинні оплачувати батьки, оскільки фінансування навчальних закладів часто не вистачає навіть на закупівлю нових підручників, не кажучи вже про ремонти і нових меблів. Крім цього, діти часто вивчають предмети за старими, ще радянськими книгам, які, за документами, вже давно знаходяться на звалищі.
Ще однією перешкодою для українських батьків є вартість канцтоварів та освітніх послуг. Якщо в Європі сім’я без проблем збирає дитини перед 1 вересня в школу, то вітчизняні сім’ї повинні кілька місяців відкладати гроші на покупку всього необхідного. За підрахунками журналістів 24 Каналу, вартість звичайного рюкзака з комплектом канцтоварів та формою цього року досягала 4 тисяч гривень. Саме таку суму отримує більшість українців за місяць.
Істотним недоліком української освіти є те, що сільські школи не дають дітям достатніх знань, тому щорічно такі абітурієнти мають певні переваги під час вступу. Звичайно, Міністерство освіти намагається подолати цю проблему, однак модернізація відбувається тільки на папері.
програми першокласників
Дітей, які тільки приходять на навчання, намагаються якомога більше заохочувати здобувати знання. Так, в Німеччині перший день в школі є особливим, тому батьки дарують новоспеченому учневі солодощі у вигляді конуса. До подарунку додають канцтовари і гарні прикраси. Це не тільки стимулює дитину до навчання, а й допомагає йому при адаптації.
В цілому в Європі приділяють велику увагу всебічному розвитку дитини. Найбільш яскраво такі традиції демонструє фінська школа. Тут дітей вчать тому, що знадобиться їм у житті – орієнтування на місцевості, підрахунку вартості товару зі знижкою, відрахування відсотка від податку, створення резюме, контролю банківського рахунку тощо. Все відбувається в легкій, невимушеній атмосфері.
В Україні до початку навчання школярі повинні вміти рахувати, знати українську і англійський алфавіт. Тому перед тим, як дітей віддають в школу, батьки протягом року готують їх до навчання.
Традиційно, в початковій школі вчать природознавства, після курсу якого дитина навряд чи зможе відтворити вивчене. По кожному предмету задають домашнє завдання, тому першокласники витрачають кілька годин, щоб виконати всю роботу. Крім цього, тягар усіх книг, які школяр носить зі школи додому, значно перевищує допустимий вага для дитини.
Саме це не стимулює школярів, а навпаки відштовхує їх від уроків. Тому перед Днем знань захват відчувають тільки першокласники, які прагнуть побачити щось нове, зіграти в гру під назвою “урок”.
Поряд з цим українські викладачі намагаються урізноманітнити навчальний процес, впроваджують інноваційні методи, які є цікавими для дітей, проводять виховні та патріотичні заходи, які згуртовують дитячий колектив. Тут також діє індивідуальний підхід до учнів, адже кожен класний керівник знає не тільки історію одну дитину, а всієї сім’ї школяра.
